Потихоньку начинаю плохо терпеть мозиловские браузеры.
Начнем с того, что такая полезная штука как «нативные» спойлеры посредством тега <details> с заголовком <summary> в Фоксах не работают. A Хромах — отлично. И приходится искать иные решения вплоть до джава-скриптов. Что не всегда идет на пользу.
Спойлер не для всех
Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Mauris pretium vestibulum turpis vel vestibulum. Nulla id lacus dictum, suscipit odio quis, maximus elit. Nullam congue nisl felis, vitae pretium tortor ullamcorper eu. Ut ullamcorper nibh ornare ultrices laoreet. In faucibus arcu vitae elementum ullamcorper. Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Nullam et gravida mauris. Sed in dui viverra, convallis mi at, viverra ipsum.
Suspendisse facilisis non enim quis ultrices. Quisque sed imperdiet libero. Vivamus et neque tristique, lacinia magna at, condimentum dolor. Aenean luctus ullamcorper arcu, eu convallis lacus mattis vitae. Nunc venenatis arcu quis lorem ullamcorper, sed lacinia nunc cursus. Nam lacus massa, posuere sed sodales in, ultricies a arcu. Curabitur eget libero imperdiet, rhoncus velit quis, vulputate dui. Etiam at condimentum odio, id convallis libero. Ut non rhoncus risus.
А тут, полируя пастой ГОИ сайтик, обратил внимание на жуткую вещь: мозиллы не поддерживают свойство {max-width: 100%}!
Чтобы был понятен принцип. Вот берем картинку, большую-большую. Вставляем как есть, но в CSS свойствах прописываем style="max-width:100%"
И она, как по волшебству, втискивается в нужные пределы..
Это очень удобно и очень актуально на сегодняшний день, когда у пользователей существует разброс в разрешении экранов — от гигантских настольных до телефонных.
Идея в том, что картинка, или любой другой элемент, масштабируется по размеру окна. Пропорционально. С высотой тоже все в порядке.. Если сайт фиксированной ширины, как данный, то есть — размеры жестко заданы и не меняются, картинка масштабируется прекрасно. Но если дизайн резиновый, то есть размеры элементов задаются в процентах от окна или энного размера контейнера, в пределах которого все может сжиматься ли расширяться… Тихий ужас.
Я, наивно сидя и правя все в Хроме, пребывал в благостном неведении, пока вдруг случайно не открыл страницу в ФФ, потом Симанке, потом в ФФ Найтли… Меня прошиб холодный пот. Картинки, если и масштабировались, то лишь слегка, лишние красоты вылетали за пределы контейнера и жестоко обрезались {overflow:hidden}. Чего я только не пробовал. Уже маячили какие-то скрипты, пока я не сунул после max-width просто width: 100%…
Я эту загадку не берусь объяснить. Здравого смысла в этом нет, чистое колдунство. Не спугнуть бы…
P.S. Еще гвоздь. При переключении между виртуальным сервером и реальным интернетом Хромы мгновенно реагируют, Фоксы нужно перезагружать или очень долго ждать, пока дойдет понимание, что.. залупывания на локалхост больше нет, или оно уже началось.
Что печально, мы наблюдаем альтернативу без альтернативы: несмотря на то, что на рынке существует миллион браузеров с разными названиями, они суть одно — Хром. А Файрфокс разрабами планомерно и плодотворно губится. Что великолепно сказывается на проценте пользователей, неуклонно падающем. Через пару лет… Впрочем, всем по бубну.
Четвертий том з серії збірок «Мозкопрацьовитої кав’ярні». Створено його основу було ще в 2009 році, після успішних експериментів з першими компіляціями малозначущої електромузики. Але я його не опублікував.
Вже тоді можна було «огрєсті» від усіляких злостивих ледацюг, що блукали інтернетом в пошуках відхожого місця для своїх ксенофобських мозочків. Тоді терміну «вата» ще не існувало, проте ватником не обов’язково міг бути заєжжій гастральор. …Й мені зовсім не хотілося, щоб українську пісню «згадували всує».
Тоді навіть деякі співвітчизники не розуміли мою любов до України і української культури, зокрема української пісні, яка огортала мене лагідними своїми звуками з перших днів мого життя… Це неможливо викреслити, це моя особистість, це моє виховання і мій вибір.
Всі ці колоради не розуміють, що можно любити Свою Країну не на політичній платформі. А просто тому що вона своя. Своя земля, мальовнича й неповторна в геніальному природному різноманітті, щирий, працьовитий і гостинний народ, особливо це помітно подалі від великих міст, які перетворилися на резервації усілякого жлобства, яке пречудово зростає в ретельно збагаченому антикультурним гноєм середовищі. А мова, друзі мої, я пишаюсь тим, що можу читати, писати, слухати і говорити українською…
Я не розумію мовної проблеми. Якщо людина не хоче взнавати щось за межами своєї щільно обмеженої ділянки, то хіба це людина? Жага до пізнання, щоденна інтелектуальна праця, що розширює власні обрії та приносить насолоду, це фундаментальний привілей розумної істоти. Як ним можна не користуватись? Як цей дар можна відкидати, заперечувати і, навіть, знущатись з нього?.. Як на невігластві можна будувати сучасне цивілізоване суспільство?!
І взагалі, вкотре: в Україні ніколи не існувало і не існує загрози для російської мови. Навпаки, українська мова навіть зараз перебуває в досить дивному «маргінальному» стані. І я цілком підтримую заходи щодо захисту державної мови. Українську мову, як і Українську Державу, треба захищати… І тільки, коли загроза відпаде, коли українці зможуть не цуратись, пишатись своєю мовою, без усілякого примусу відчувати значущість і гідність свого історико-етнокультурного походження, тоді можна буде впроваджувати щось ліберально-мультілінгвальне на державному рівні. На рівні суспільства, знов ж таки, в сучасну епоху щось обмежити неможливо, і усі «палітічєскіе капітальци», що заробляються численними покидьками, які штучно створюють міжетнічне протистояння, суперечать факту вільного сучасного світового інформаційного простору, суперечать факту абсолютно здорового українського суспільства, яке 23 роки перебувало в мирі і злагоді — і цим мозолило пластикохірургічні очі кремлівській наволочі…
Ця збірка присвячується пам’яті мого батька, якому 24 серпня виповнилося б 69 років. В цьому томі я зібрав багато улюблених його пісень… Власне я, при створенні цієї (або решти, навіть, збірок), керуюсь його прикладом. За часів, коли жодних доступних цифрових технологій не існувало, він записував з радіо або з платівок музику на касети. Які потім допомагали йому працювати — над науковими монографіями та статтями…
Пригадую, як він сидів в оточенні акуратно розкладених численних і різноманітних польових і аналітичних матеріалів в трохи неоковирних совєцкіх навушниках «Амфітон» й годинами писав, відволікаючись тільки на перегортання та ротацію касет… Для мене тоді це було велике таїнство, щось неймовірно високе… Спогад світлий, хоч і сумний, спогад, що надихає не зупинятись і йти своїм шляхом та бути гідним моїх предків.
Неможливо висловити, як би я хотів подарувати йому цю збірку на день народження, бачити його очі, чути його сміх, жарти, дотепні та повчальні розповіді, відчувати поруч його сильну руку, надійне плече, мудре слово … … … Вже 10 років це неможливо… Скільки всього змінилося за цей час, незмінною залишається моя любов, вдячність, шана, гордість… Дякую тобі, тату. Відпочивай у мирі.
Ну, мало кому надо, но вдруг пригодится. Метода проста, как полкопейки.
Если вы по какой-то причине решили написать вордпрессовскую тему (ака шкуру) с нуля, шаблоны (т.е. ряд php и css) копировать из старых тем вредно: вычищать забитые кодом файлы муторно, взгляд обязательно зацепится, лень проснется и в итоге… полезное начинание пойдет прахом).
Мы идем другим путем. Задача очень быстро создать структуру темы, каркас, ее скелет, и отнюдь не в визуальном смысле.
Для начала создаем простой текстовый файл (laragut.txt) со списком необходимых файлов с расширениями в столбик:
Для стандартной темы список примерно таков. (Файлы вида _012.php просто запасные, на всякий случай).
Второе — сделать мельчайший батничек:
FOR /F %%i in (laragut.txt) do cd. > %%i
Сохранив его как, скажем, tinamaze.bat
Далее создаем новую директорию в ..wp-content\themes\, в которую и помещаем эти два чуда. Запускаем бат — и через мгновение у нас целый выводок искомого пустого файла.
Выделяем все это и отправляем в notepad++ и ш.. ш… кодим кодимм кодимм кодиммм кодиммм…
Сразу видна вся структура, не нужно отвлекаться на создание файлов по-отдельности итд итп, масса приятного. Работает с любыми файловыми расширениями и любым, сколь угодно длинным списком. Годится не только для WP.
!!!ВАЖНОЕ ДОПОЛНЕНИЕ. После создания файлов удаляйте батник из директории! Ибо, если задействовать его еще раз, он заново создаст файлы с нулевым размером, перезаписав имевшиеся (возможно уже гениально заполненные)). Как всякий острый и простой инструмент, сей требует внимательности.
Анонсирую предыдущий том. Предельно одножанровый. Джазз мануш или джипси свинг или цыганский джаз. Последнее название не бытует, просто перевод. Джаз мануш — типично европейский и изначально этнический джаз, основанный на многотысячелетней музыкальной культуре цыган, впитавшей в себя все мыслимое от дальней середины Азии до самого края Европы. Эта музыка настолько яркая и живая, что даже грустные мелодии работают на очищение человека от стресса, депрессии и просто усталости и плохого настроения.
Исполнителей джипси свинга так много, что сделать выборку очень трудно. Но я старался. Для ознакомления. Услышав один раз, в эту музыку влюбляешься навсегда.
Ведущую роль в цыганском джазе играют гитары, поэтому фоном «вкладыша» служит роскошное дерево корпуса. Хотя я пытался оперировать с ретро-фото Лионского вокзала, ибо Париж — признанный центр европейского джаза. По своему интересный вариант.
Поднимаю запись. Прежде чем того-этого, переслушал, жутко понравилось. Новее 2010 г. композиций нет, но это не баг, а фича. Если серьезно, последнее, на что я смотрю при прослушивании — это на дату выпуска.
С другой стороны, есть повод провентилировать все, что было выпущено за минувшие шесть лет. И сделать еще один сборник для души и всего остального мозга.
Существовала внешняя задача — встроить отображение pdf прямо в теле заметки. Как я и думал, все это решается через <object> и выводится с помощью встроенных средств браузера. Но не каждого, в этом-то и загвоздка. 45 ESR Firefox и 48-й Хром справляются. А моя любимая Seamonkey (сильно подзаброшенная разрабами) тупит [даже свежая альфа, что удивительно].
Принцип такой же, как для всяких «социальных» встроек. Загружаем файл, получаем на него код (iframe) и вставляем в редакторе в заметку.
Подозрительно одно, сервисом предлагают пользоваться «шароварно»: на главной у них предложение на 30 дней бесплатно… А что потом, без «just $8.99 per month»? Вместо встроенных доков будет высвечиваться жирная фига?
…Н-да, насколько я помню, у Гугла что-то такое было, попроще, но уж точно бесплатно, но никак не могу найти, кажется, прикрыли лавочку, как много чего еще халявного.
Та-ак, есть и гугл, но немало пассов нужно сделать, чтобы в итоге получить загрузочный код. Войти в Гугл Документы, загрузить нужный файл, открыть всем в интернете доступ, получить код… Но, если есть привычка работать в гугле, почему нет.
Да… Добавлю, в староглиняные времена гугл-вьюер был прост до посинения, на одной и только одной страничке скармливаешь ему ссылку на любой PDF, лежащий в сети, не в рамках гуглового аккаунта, без входа в свой аккаунт, и получаешь код для его встраивания! Ныне на месте этого сервиса дуляраздолбанный гугловский робот. Хороший был робот. Годный.