Brain Work Cafe. Volume 4. Українська пісня

Четвертий том з серії збірок «Мозкопрацьовитої кав’ярні». Створено його основу було ще в 2009 році, після успішних експериментів з першими компіляціями малозначущої електромузики. Але я його не опублікував.
Вже тоді можна було «огрєсті» від усіляких злостивих ледацюг, що блукали інтернетом в пошуках відхожого місця для своїх ксенофобських мозочків. Тоді терміну «вата» ще не існувало, проте ватником не обов’язково міг бути заєжжій гастральор. …Й мені зовсім не хотілося, щоб українську пісню «згадували всує».

Тоді навіть деякі співвітчизники не розуміли мою любов до України і української культури, зокрема української пісні, яка огортала мене лагідними своїми звуками з перших днів мого життя… Це неможливо викреслити, це моя особистість, це моє виховання і мій вибір.

Всі ці колоради не розуміють, що можно любити Свою Країну не на політичній платформі. А просто тому що вона своя. Своя земля, мальовнича й неповторна в геніальному природному різноманітті, щирий, працьовитий і гостинний народ, особливо це помітно подалі від великих міст, які перетворилися на резервації усілякого жлобства, яке пречудово зростає в ретельно збагаченому антикультурним гноєм середовищі. А мова, друзі мої, я пишаюсь тим, що можу читати, писати, слухати і говорити українською…

Я не розумію мовної проблеми. Якщо людина не хоче взнавати щось за межами своєї щільно обмеженої ділянки, то хіба це людина? Жага до пізнання, щоденна інтелектуальна праця, що розширює власні обрії та приносить насолоду, це фундаментальний привілей розумної істоти. Як ним можна не користуватись? Як цей дар можна відкидати, заперечувати і, навіть, знущатись з нього?.. Як на невігластві можна будувати сучасне цивілізоване суспільство?!

І взагалі, вкотре: в Україні ніколи не існувало і не існує загрози для російської мови. Навпаки, українська мова навіть зараз перебуває в досить дивному «маргінальному» стані. І я цілком підтримую заходи щодо захисту державної мови. Українську мову, як і Українську Державу, треба захищати… І тільки, коли загроза відпаде, коли українці зможуть не цуратись, пишатись своєю мовою, без усілякого примусу відчувати значущість і гідність свого історико-етнокультурного походження, тоді можна буде впроваджувати щось ліберально-мультілінгвальне на державному рівні. На рівні суспільства, знов ж таки, в сучасну епоху щось обмежити неможливо, і усі «палітічєскіе капітальци», що заробляються численними покидьками, які штучно створюють міжетнічне протистояння, суперечать факту вільного сучасного світового інформаційного простору, суперечать факту абсолютно здорового українського суспільства, яке 23 роки перебувало в мирі і злагоді — і цим мозолило пластикохірургічні очі кремлівській наволочі…

Склад

Ця збірка присвячується пам’яті мого батька, якому 24 серпня виповнилося б 69 років. В цьому томі я зібрав багато улюблених його пісень… Власне я, при створенні цієї (або решти, навіть, збірок), керуюсь його прикладом. За часів, коли жодних доступних цифрових технологій не існувало, він записував з радіо або з платівок музику на касети. Які потім допомагали йому працювати — над науковими монографіями та статтями…

Пригадую, як він сидів в оточенні акуратно розкладених численних і різноманітних польових і аналітичних матеріалів в трохи неоковирних совєцкіх навушниках «Амфітон» й годинами писав, відволікаючись тільки на перегортання та ротацію касет… Для мене тоді це було велике таїнство, щось неймовірно високе… Спогад світлий, хоч і сумний, спогад, що надихає не зупинятись і йти своїм шляхом та бути гідним моїх предків.

Неможливо висловити, як би я хотів подарувати йому цю збірку на день народження, бачити його очі, чути його сміх, жарти, дотепні та повчальні розповіді, відчувати поруч його сильну руку, надійне плече, мудре слово … … … Вже 10 років це неможливо… Скільки всього змінилося за цей час, незмінною залишається моя любов, вдячність, шана, гордість… Дякую тобі, тату. Відпочивай у мирі.